Віктор зазвичай відкрив двері ресторану, в якому працював шеф-кухарем і застиг. Перед ним стояла молода дівчина. Як виявилося, це була їхня нова співробітниця. Віктор буркнув щось незрозуміле і похмуро увійшло до кабінету до управителя. Тільки слухати його ніхто не став і він повернувся працювати. Весь день він дивився як дівчина працює. Було видно, що старається. На обід Віктор налив їй супу і запропонував поїсти. У цей час забіг радісний керуючий і попередив про великий бенкет.
Усі взялися до роботи, треба було зробити велику роботу. Навіть прибиральниця вийшла зі свого кабінету та почала прибирання. А іноді й з Віктором кокетувала, тільки Вікторові такі не подобалися. На цьому розмови закінчились, усі готувалися до бенкету. Працювати закінчили лише під ранок. Помивши останню тарілку Віра без сил сіла на табуретку. Тільки тоді Віктор встиг її добре розглянути. Вона була мила. Він запропонував їй довезти її додому. Віра з вдячністю погодилася.
Віктор зупинився біля двоповерхового напіврозваленого будинку здивовано, а Віра спокійно піднімалася сходами і відчинила двері. Кімната була в такому ж nлачевному стані. Він отямився від побаченого і почав збирати її речі. – У мене житимеш, – суворо сказав він. Вона погодилася. Квартира в нього була невелика, але чиста та затишна. Так і жили вони, як сусіди, хоча на роботі хто чого тільки не говорив. За місяць кафе купили і вирішили переробити у громадське харчування. Віктор одразу звільнився, а за ним і Віра. Цього вечора вони зізналися один одному у почуттях. Через деякий час Віктор влаштувався в інший ресторан, але мріяв про своє відкриття. А у Віри була своя робота, дбає про майбутнього малюка, якого вони чекали.