Зоя постійно лаяла свою маму, ось у черговий раз вона забула за собою прибрати у туалеті. -Мам, скільки можна? У мене вдома чоловік ще й син 15-річний, ну ж я не можу бігати за тобою постійно. -Вибач, доню. Я знову забула, буду уважніше. Раніше мама Зої була такою статною жінкою. Так дивно бачити її тепер маленькою, худенькою. Вона постійно лежала на ліжку і дивилася у вікно, найчастіше мовчала.
Раніше мама Зої могла доnомогти практично зі всім своєю мудрою порадою, завжди виручала у складний момент. А зараз постаріла, перетворилася на маленьку дитину. Зоя прийшла на кухню, чоловік читав газету, а син сидів у телефоні. Раптом син різко почав: -Мамо, ти чому м’ясо в суп такими великими шматками нарізаєш: -А що таке? Не подобається, я можу дрібніше. -Ні, мені все подобається. Просто бабусі важко його пережовувати, виходить вона не їсть м’ясо, отже, не доїдає.
-Добре, я краще робитиму менше. Зої стало так со ромно. Вона не помічала такої деталі, а син вказав. Як вона могла не зважити на це. А потім почав чоловік: -Зой, і не лай тещу за туалет. Ми ж розуміємо, що людина старенька, ми переживемо. А ти лаєш її, і їй так ніяково стає. Зараз син буде на це дивитися, потім, коли ми постаріємо, теж почне кричати. -Добре, я не буду… Зоя вся почервоніла від сорому. Мабуть, вона була надто строга до матері. Вона пішла до кімнати, обійняла її міцно і пообіцяла собі, що більше не робитиме таких дурних зауважень.