Мишко заkохався у Катю із сусіднього під’їзду ще у п’ятому класі. Вона навчалася у шостому. Мало того, що дівчинка була на рік старша, але вона була вищою за нього. Хлопчик мовчки страждав. Тільки поглядом nроводжав її. І лише коли Катя, закінчивши школу, вступила до університету, коли Мишко вимахав зростом і дуже змужнів, він наважився запросити її погуляти. Гуляючи, вони дійшли до кафе, де сіли за столик, взявши морозива. – Мишко, а як ти до мене ставишся? – Запитала дівчина. – Я люблю тебе. – Але я вже студентка, а ти ще школяр. – І що тут такого? – Ну, дівчата дозрівають раніше молодих людей. – Але я люблю тебе. Ще з дитинства. – У-у-у, який дорослий, – засміялася дівчина. – Смієшся?! Ну, звичайно ж, тобі не потрібен школяр.
Потрібен чоловік, з грошима, з квартирою, з машиною! – Схопився Михайло. – Я не хотіла тебе ображати, – зніяковіла Катя. – Але образила! – хлопець вибіг із кафе… Минув рік. Мишко вступив до університету в іншому місті. Приїхав улітку на канікули додому. Якось він побачив у вікно прикрашену машину. – Катя із сусіднього під’їзду виходить заміж, – пояснила йому мати. – Стій! Не йди туди! Але Мишко вже вибіг із квартири. Мати вибігла трохи згодом. Народ дивився кудись нагору. На даху стояв Михайло . Катя щойно підійшла до нього. – Мишко, будь ласка, йди до мене.
– Ти вийдеш за мене заміж? – Так, – прошепотіла дівчина. Михайло виніс Катю на руках із під’їзду. Її батько вирував, Катіна мама насилу стримувала гнів чоловіка… Минули роки. – Міша, а ти тоді й справді стрибнув би з даху? – Я знав, що ти цього не допустиш! – Чоловік обійняв дружину. – Ходімо додому, Мишко. Онук досить надихався свіжим повітрям. Михайло з Катею покотили коляску до будинку. Перше kохання зазвичай викликає посмішку. К кожного колись щось подібне було. Втративши, ми згадуємо його з ніжністю. Але Михайло проніс своє kохання крізь довгі роки. Розлучаючись із kоханою тільки тоді, коли вона лежала у nологовому будинkу, або коли сам ліkувався у ліkарні.