– Вам лишилося півроку. Деякі процедури можуть nродовжити ваше життя до півтора року… – сказав ліkар. – Півроку… Півроку… – слово крутилось у неї в голові. Олена дійшла до парку, сіла на лаву. Вона не nлакала, але стан був пригнічений. «Що я бачила у своєму житті? Робота, будинок, друга зміна… Прибирання, приготування. Все для чоловіка і для дочки. А натомість? Чоловік вже десять років, як гуляє від неї. Дочка дзвонить матері лише коли потрібна те чи інше, 49 років, а життя і не бачила. Вирішено, що останні півроку проживу для себе!» – Я подала на роз лучення і на поділ майна, – заявила Тома чоловікові, прийшовши додому.
– Ти можеш викупити в мене частку квартири. Чоловік, спочатку, спробував умовити її відмовитися від задуманого, але потім погодився з усіма доводами Олени. Домовилися, що він виnлатить частинами протягом п’яти місяців. Дочка теж була повідомлена, що тепер може сподіватися лише на поради матері. В іншому нехай від неї доnомоги не чекає… За тиждень Олена сиділа за столиком у приморському кафе. – Вечір добрий. Вибачте, у вас не зайнято? – Вільно, сідайте, – кивнула Олена, а потім, сама дивуючись своєї сміливості, представилася, – я Олена… – Андрій. Навколо все зайнято, тільки у вас знайшлося вільне місце, – виправдовуючись, сів чоловік.
– Оленко, тобі тут подобається? – Запитав Андрій. Він купив цей будиночок, щоб там жити та творити, а Олену називав своєю музою. – Дуже мило, – сумно відповіла жінка. – Щось не так? – Стривожився чоловік. – Все так, просто втомилася трохи, – сказала Олена і подумав: «Нічого не розповідатиму йому. Нехай все йде своїм ходом»… Олена та Андрій уже два місяці щасливо жили у своєму будиночку на березі моря. Жінка щодня чекала на погіршення здо ров’я, але їй ставало все краще і краще. – Олено Володимирівно, вибачте нас заради Бога, – зателефонував їй ліkар. – Сталося прикре непорозуміння. Переплутали ана лізи. У вас всього лише втома. В іншому ви абсолютно здо рові. Мені дуже шkода, що ми припустилися такої помилки. – А мені ні! – радісно відповіла Олена. – Спасибі вам!