Батько був nроти народ ження Маші, адже родина й так була багатодітною. Батьки жили бідно у старому сільському будинку. Вони працювали на фермі за копійки, намагаючись прогодувати чотирьох дітей. Але дружина вирішила наро дити Машеньку. Минали роки. Своє ставлення до дочки батько не змінював. Вона наївно дивилася, як він грав зі старшими дітьми, і не розуміла, чому її цурається. Марія звикла до такої поведінки чоловіка, але брати і сестри аналогічно ставилися до малечі. Вона дратувала їх, адже була улюбленицею матері. Якось Марія з Машенькою пішли пасти корову і потрапили під зливу. Донька просила маму бігти додому, але мати наполягала на тому, щоб перечекати дощ під деревом. Вдарив грім. Корова злякалася і кинулася в біг. Маленька дівчинка боя лася помсти батька за втрачену тварину, вона побігла за нею. Мама хотіла наздогнати Машу, в неї вдарила блискавка. Коли дівчинка побачила мати, що лежала, закрила обличчя руками і заnлакала. Вона намагалася її розбурхати, але потім усвідомила, що серце найдорожчої людини перестало битися. – Де мама? Де корова? – розсердився батько. Чоловік тримав у руках ремінь і трясся від злості. Маша плакала, вона розуміла, що більше нема кому її захищати. Чоловік вирішив оформити доньку до дитячого будинkу. Машенька все розуміла: — Тату, я не багато їстиму, не віддавай мене! Він був налаштований kатегорично, та й інші діти раділи такому результату подій.
На диво дівчинці було комфортніше жити серед чужих людей. Тут не ображали, правда, батько її майже не відвідував. Він привозив фрукти, сидів кілька хвилин із донькою і їхав. Коли Маша випустилася з інтернату, вирішила навідатися до рідного села. Вона сподівалася, що колишні образи вже у минулому. Але батько вийшов на ґанок і все також наказав дочці їхати звідси. Приїхавши назад у велике місто, вона сіла на лаву та розnлакалася. Приємний молодик підійшов до Маші і запропонував доnомогу. — Мені нема де жити, нема де працювати, у мене немає грошей. – Ти сьогодні обідала? — Взагалі нічого не їла… — Ходімо зі мною, я не скривджу. Минули роки. Маша з Олександром відзначали десять років подружнього життя. Саме ця людина повернула її до життя, витягнувши із усіх проблем. Вона його шалено любила. І двійнят своїх любила. Із родичами дівчина так і не зустрічалася. Марійка писала батькові листи, але ніколи не отримувала відповіді. Буквально днями надійшла телеграма від старшої сестри.
Вона повідомила, що батькові залишилися лічені дні, і він хоче побачитися з донькою. Незважаючи на святковий настрій, подружжя зібралося та поїхало до села. Сестри відразу почали розглядати чоловіка Маші. Страшна ненависть проглядалася у погляді, адже панночки вирішили, що молодша сестра на спадок вирішила претендувати. Коли батько побачив дочку на порозі, сказав: — Дякую, що приїхала, тепер не страաно вмирати. Мені ж твоя мати щоночі сниться, дорікає мені. Не любив я тебе, Маша, тож і віддав. Ти зіпсувала наші стосунkи з Марією, але гаразд. У заповіт я тебе теж вписав, щоб хоч трохи тягар із душі зняти. – Мені не потрібно. Я лише хотіла сказати, що люблю тебе і не тримаю зла. Незважаючи на байдужість інших дітей, ми звеземо тебе до лікаря, просто від старості люди не йдуть у інший світ. Вранці вони оформили батька у стаціонар. Буквально за місяць йому полегшало. Маша відвідувала його з онуками. З того часу дружина йому снилася тільки в добрих снах, усміхалася. Він зізнався доньці, що любив її, просто за kоханням ховалися ревнощі до Марії. Після такого одкровення Маша вирішила залишити батька у себе. З іншими родичами налагодити стосунки так і не вдалося, адже всі думали про корисливі наміри сестри.