У Каті двоє синів. Старший Матвій та молодший Олександр. Різниця між ними десять років. Коли Сашеньці був рік, раптово не стало чоловіка. Піднімала синів одна. Коли Матвієві виповнилося сімнадцять років, Катерина відправила його до міста. Забезпечила грошима на перший час, попросила доглянути сина знайомого, Івана Петровича і проводила до електрички. Матвій не хотів їхати з села, але мати вважала, що одна двох потягнути більше не зможе, тому, як би не боліло серце, відправила сина до міста. А Матвій причаїв на маму образу. Думав, що та його вигнала, бо молодшого любить більше. Минуло вісім років. За цей час Матвій відвідував матір із братом від сили разів зо три.
Сам він за цей час відучився у технікумі, організував із товаришем свою справу, з вивезення сміття. Бізнес пішов у гору, закупили нових машин, збільшили райони, що обслуговуються, відповідно отримували більший прибуток. – Мати вчора дзвонила, – сказав Матвій дружині. – Колись прогнала мене, а тепер допомоги просить . Дах відремонтувати просить і водопровід зробити. У неї он Сашка росте, нехай він і робить. – Ти не правий Матвій, – сказала дружина. – Ти сам розповідав, що вона до сімнадцяти років годувала та одягала тебе.
Характер тобі прищепила. Завдяки їй ти досяг всього, що маєш зараз. Ти пови нен доnомогти матері. За тиждень Матвій приїхав до матері. Привіз із собою двох майстрів. – Мамо, хлопці зараз все заміряють, розрахують скільки матеріалу потрібно і за пару днів візьмуться за справу. Ще через місяць будинок Катерини був покритий профнастилом, а збоку прибудували санвузол: із гарячою та холодною водою, із ванною, з унітазом. Ну прямий як у міській квартирі. Сашко у всьому доnомагав братові. Катерина аж розnлакалася, коли побачила результат роботи. – Як же ти в мене виріс, самостійним чоловіком став, – сказала вона, обіймаючи Матвія.