Після школи Катя переїхала жити у місто до бабусі. Батьки залишилися на селі, але Каті треба було вчитися далі. У бабусі вона прожила 8 років, поки навчання закінчила, потім вийшла заміж. Ще три роки разом із чоловіком жили вони у бабусі, поки не нагромадили на свою квартиру. Тепер переїхали, у Каті двоє дітей. Молодшому всього 4, а старший уже до першого класу ходить. У Каті щодня дуже багато справ. Потрібно спочатку дитину відвезти до садка, другої до школи. Потім робота. А потім швидkо бігти за молодшим у садок.
Старший уже звик сам доходити додому та чекати увечері маму. Тато приходить додому пізно. Катя не може не працювати, бо розуміє, що на одну зарnлату чоловіка їм не прожити. Але з таким порядком дня вільного часу практично не буває. У вихідні теж різне трапляється, чи то комусь у лікарню потрібно, чи щось по дому треба зробити. Але якщо видається вільний вечір, то Катя з дітьми обов’язково їде до бабусі. На цей раз бабуся попросила Катю пошити зі старої тканини наволочки на подушки. У бабусі тканина світло-рожева якраз зберігалася у шафі.
Але Катя не знайшла вільного часу, швидkо замовила наволочки із інтернет-магазину, так і віддала бабусі. Бабуся потім сkаржилася Каті, навіщо та даремно гроші витрачала, адже її стара тканина дуже якісна. Далі проходили сірі будні, і якоїсь миті бабусі не стало. Після nохорону Каті наснився сон, у якому бабуся обіймала її міцно. Уві сні було так тепло і добре поряд із бабусею. Тоді на ранок Катя вирішила, що потрібно обов’язково пошити наволочки із тканини бабусі . Вона вирушила до її квартири, щоб знайти їх. Довго шукала, все перевернула, та знайшла. Півночі Катя шила, у результаті вийшли дуже гарні подушки. Засинаючи на них, Катя ніби відчувала, що бабуся поряд і їй ставало так добре.