.Антон із Інною були одружені вже п’ять років. Чоловік любив дружину, повністю довіряв їй і зовсім не ревнував. Жили нормально, не бідували. Навіть коли півроку тому Антон втра тив роботу, на їхньому способі життя — це не дуже й позначилося. Інна достатньо заробляла. І хоча чоловік взяв на себе всі турботи по дому, Інна ні, ні, але докоряла йому тим, що тягне сім’ю одна. – Дорогий, ти не заперечуєш, якщо я сьогодні після роботи поїду до Марини. Давно з нею не пліткували, – сказала Інна. – Звичайно, не заперечую. Проведіть час весело, – усміхнувся у відповідь чоловік. Увечері зателефонував Ігор, друг Антона. – Вітаю. Привіт мене, мене підвищили! – Радий за тебе. Коли накриваєш “поляну”?
– Ось тому й дзвоню тобі. У суботу ти вільний? – Так. – Значить я зателефоную, уточню місце та час. Прийдеш з Інною. До речі, я щойно бачив її в центрі. Вона вийшла з крамниці, радісна. Сіла у машину і поїхала. Мене не бачила. Ну все. Бувай. До суботи, – і Ігор поклав слухавку. “У центрі? Що вона там робила? Марина ж живе на околиці. Може, у неї хтось з’явився?”, задумався Антон . Подзвонив дружині. Ні, та була з Мариною. Інна повернулася додому після дванадцятої. Втомлена, одразу лягла спати. Вранці Антон помітив її кулон на шиї. “Подарунок від шанувальника?”, запідозрив він.
– Ти готуєш дивовижні сніданки, – сказала Інна, сідаючи за стіл. – Ось якби ще й заробляв – ціни б тобі не було! – Інно, але ми й так нормально живемо. Що ти знову починаєш. – Нормально?! А те, що я тягну сім’ю – це нормально? Те, що ми живемо у квартирі мами – це нормально? Якщо найближчим часом не знайдеш роботу, я подам на роз лучення! “Робота! Ось через що може зруйнуватися наш шлюб”, подумав Антон і, як тільки дружина пішла, взявся за її пошуки. Через шість годин він уже, пройшовши співбесіду, був прийнятий на роботу. – Мамочко! Ти в мене така молодець! Спрацювало! Маленький кулончик, а який ефект! – весело говорила Інна телефоном.