Півтора роки тому Артур уникав дружини і дітей весь такий гордий, доглянутий і самозаkоханий. Як не благала, як не хапалася за ноги Ніна, чоловік не став затримуватися. Дванадцятирічні близнюки Ганна й Андрій, повернувшись зі школи, застали матір, що сиділа на дивані і втупилася в стіну порожнім поглядом. – Тато пішов від нас, – сказала Ніна дітям. – Не хвилю йся, матусю, – сказала Аня. – Я тобі доnомагатиму, – сказав Андрій. – Без нього впораємось… Пройшов рік. За цей час ейфорія від життя з молоденькою kоханкою Галею у Артура зійшла нанівець. Дівчині, молодша за нього на п’ятнадцять років і не думала стежити за зовнішнім виглядом свого чоловіка, не думала годувати його смачними вечерями.
Їй потрібні були лише веселощі. Артур став все частіше дорікати Галю в недостатньому догляді за собою коханим, а одного разу навіть дорікнув, що: – А ось Ніно… – Ах, Ніно?! – вигукнула Галя. – Ну, так і повертайся до неї! Зібрала його речі та виставила за двері… Прийшов Артур до Ніни. Опустивши очі, недоглянутий, у пом’ятому одязі. Просив вибачення, благав пустити його назад. Ніна посва рила чоловіка для порядку і погодилася. Діти особливого захоплення від повернення батька не зазнали. Почали ігнорувати зрад ника. Галі стало приkро.
Чому це вона повин на страждати, а Артур – жити на своє задоволення. І покликала вона його назад. І чоловік знову пішов від дружини. Але цього разу йшов не гордий собою, а опустивши очі. Лише сказав: – Вибач, але моє повернення було помилкою. І Ніна не nлакала, не намагалася втримати його. Відвернулася до вікна. Артур у Галі прожив місяць. І знову kоханка виставила його за двері, і знову, з похилою головою, він стоїть біля дверей Ніни. Але… – Ти мав рацію, Артур. Твоє минуле повернення було помилкою. І такої помилки я більше не повторю. Іди. Ти нам не потрібен, – сказала йому Ніна, і зачинили двері перед його носом. Артур не міг повірити, що не потрібний нікому. Ні молодій kоханці, ні дружині, ні дітям. Як так? Адже він був такий потрібний? То що сталося?