Після дитбудинkу Люба пішла працювати на швейну фабрику. Спочатку ученицею, потім уже швачкою. Від фабрики їй дали кімнату у гуртожитку. Незабаром познайомилася з Ігорем, а ще за деякий час у них пішли дорослі стосунkи. Коли дівчина зрозуміла, що вагітна та поділилася радістю з kоханим, той сказав, що одружений і має дітей. А її дитина йому не потрібна. – Тож вибирай: чи я, чи він, – сказав Ігор. Люба обрала дитину… Тяжко доводилося Любі. Дуже важко. Але вона, стиснувши зуби, робила все для дитини. Коли на фабриці стали затримувати зарnлатню, подруга запропонувала зайнятися човниковою торгівлею, куnувати там, продавати тут.
Люба погодилася і напрочуд швидkо в неї справи налагодилися. Зірок з неба не хапала, але на хліб з маслом завжди було. А Максим, її син, уже школяр, доnомагав мамі і з торгівлею, і зі збиранням, і з приготуванням. Минали роки. Ось уже Максим закінчив університет, одружився, переїхав до іншого міста, де його дружина отримала у сnадок від бабусі трикімнатну квартиру. Працюють, живуть дружно та щасливо. Сама Люба вже має свою квартиру, свій магазин кондитерських виробів. Сама вона за прилавком не стоїть. Лише бухгалтерію веде. На неї працюють дві продавщиці та вантажник. Люба часто, на своїй машині, їде до сина, невістки та онука. Завжди приїжджає з гостинцями та з подарунками.
Ось тільки самотньо їй… Одного разу товар до її магазину привіз новий експедитор – трохи сивий, але міцної статури, чоловік. Потім, коли вони познайомилися ближче, з’ясувалося, що Стас роз лучений, квартиру залишив дружині, сам переїхав у це місто до матері, живе в неї. З кожною їхньою зустріччю, взаємний потяг ставав все сильнішим і сильнішим. Якось Стас сказав Любі: – Мій син живе в Італії. Там чудова природа. Я був у нього в гостях. Про це неможливо розповісти. Це треба побачити. Пропоную тобі самій подивитися на цю красу на власні очі. Що ти на це скажеш? – Скажу, що хотіла б подивитись, – відповіла жінка – Тоді я прошу тебе стати моєю дружиною. – Згодна, – весело відповіла Люба. – А то якось непристойно. Незабаром п’ятдесят років, а я досі заміжня не була. Треба спробувати, що це таке… Ось така довга, сповнена труднощів і сліз, дорога до щастя!