Мені 55, але виглядаю набагато молодше. Чоловікові 60 років, він усе життя дивився на мене заkоханими очима. Але в особистому житті все було стандартно без фантазій. Я навіть ходила до фахівця, але ліkар сказав, що мають прийти обоє. Чоловік відмовився навідріз. Якось гормони взяли гору, і я провела ніч з іншим чоловіком. Як усе трапилося, практично не пам’ятаю. Але такого темnераменту від себе не чекала. Коли прийшла в адекватний стан, поки він був у ванній, я одяглася і бігом надвір. Мене всю трясло. Загалом чоловік про все дізнався і сказав, що подає на роз лучення…
Дивлюся на старі фотографії. Ось із весілля, де я щаслива, задоволена всім і вся. Чоловік також світиться радістю. “Дерев’яне весілля”. Ми обидва щасливі, цілуємось під вигуки «гірко». “Рожеве весілля”. Ми ще радісні, обіймаємо один одного, поряд наші діти. Чоловік з любов’ю та ласкою дивиться на мене. “Скляне весілля” – я вже дивлюся вбік, він поки що на мене. “Порцелянове весілля” – ми поглядаємо в різні боки, ставлення один до одного все нейтральніше. “Срібне весілля” – на більшості фото я відвертаюсь, а він дивиться то на мене, то убік. “Полотняне весілля” – на всіх фотографіях я з незадоволеним виглядом дивлюся в бік.
Зміна почуттів, що сталася під час спільного життя, чітко простежується на фотографіях. Так, пригадую, що в сімейному житті часто були ситуації, коли треба було щось змінювати, робити більше один для одного, але ми ігнорували ці знаки. Щось у житті ми пропустили, не зрозуміли за цим побутом. Ми з чоловіком один одного не чули і не розуміли. Діти виросли, і раптом з’ясувалося, що ми чужі люди? Я втомилася намагатися відновити стосунkи з чоловіком, вибачалася за свою ненаситність, але не знайшла необхідних слів, не переконала його. Ми з ним вже вирішили роз лучитися, ніщо нас не пов’язує і примирення неможливе. Швидше за все, треба змиритися з самотньою старістю.