У п’ятницю ввечері після роботи колеги Марини Петрівни влаштували міні корпоратив – привітали жінку з ювілеєм. Взагалі День Народження у Марини Петрівни був у суботу, але оскільки іменинниця не бажала відзначати круглу дату, то співробітники вирішили привітати її таким чином. Марина Петрівна ж хотіла бачити у себе на святі лише своїх дітей. І нікого більше. Ні сусідів, ні подруг. Щоб за столом сиділи лише рідні люди. А решта, щоб обмежилися привітанням по телефону… Проте Марина Петрівна розуміла, що своїх дітей вона за столом не побачить.
Вони з чоловіком наро дили і виростили трьох дочок та двох синів. Але чоловіка вже чотири роки, як немає на цьому світі. А діти давно розлетілися із рідного гнізда по всій країні. Кожен із них має свої сім’ї, свої проблеми. Колись Марина Петрівна вірила, що, маючи п’ятьох дітей, не залишиться однією в старості. Але… Свій ювілей вона готувалася зустріти одна… У суботу вона влаштувала сама собі подарунок – піднялася з ліжка не о сьомій годині ранку, як завжди, а поніжилася до десятої години. Потім, підвівшись, приготувала млинці і заварила чай, поснідала. А ввечері запланувала перегляд телепрограм на самоті…
Близько другої години дня пролунав трель дверного дзвінка. Гостей Марина Петрівна не запрошував та й нікого не чекала . “Якщо це колеги, чи сусіди вирішили привітати, запрошувати до квартири не буду!”, подумала жінка і сповнена рішучості попрямувала до вхідних дверей. Відчинила двері з похмурим виглядом, потім на її обличчі з’явилося здивування, а потім сльо зи з’явилися на очах. У дверях стояли її діти – три дочки та двоє синів. З букетом, гостинцями та подарунками. Вони, подолавши чималу відстань, приїхали до неї. І нічого Марині Петрівні не треба було. Головне, що її діти поряд із нею.