Тетяна з Борисом одружилися після університету. За рік у них наро дилася дочка, ще за два роки – син. Збоку всім здавалося, що Борис ідеальний чоловік. Чи не п’є, зарnлату додому приносить. Ну, так і Тетяна працює, і зарnлату додому приносить. Майже таку саму як чоловік. А от удома, щоб чимось доnомогти дружині чи дітям – та ні за що. Натомість критикувати та давати вказівки – це Борис любить. І не тільки це. Він ще й робить все так, як вважає за потрібне. Ігноруючи думку дружини. Ось, наприклад, вони дивилися якось пальто в магазині. Борисові сподобалося одне, а Тетяні — інше.
До того ж Тетяна прямо сказала, що вибір чоловіка їй не сподобався. Ви думаєте, чоловік прислухався до слів дружини? Як би не так, він куnив те пальто, яке йому сподобалося. І так у всіх великих та маленьких питаннях… Тетяна все це терпіла за ради дітей, щоб не руйнувати родину. Тринадцять років. Останньою краплею у чаші її терпіння стала зра да чоловіка. Того дня вони з подругою зайшли до кафе. Подруга хотіла провести там свій ювілей, от і зайшли поговорити. І застали там Бориса, який тримав дівчину за руку і мило буркував із нею. Схопивши Тетяну за руку, подруга потягла Тетяну до столика чоловіка.
– Доброго дня, Борисе, – сказала вона. – Боренько, а хто ця жінка? – Це, люба, дружина Бориса. Хіба ти не знала, що він одружений? – Знаю. Але він не любить свою дружину. Адже так, Боренько? Того ж дня Тетяна забрала дітей і переїхала до матері. Подала на роз лучення. Борис дзвонив, перепрошував, але Тетяна не захотіла його слухати. Прибігала свекруха, намагалася вмовити. Навіть власна мати намагалася вплинути на дочку. Але коли діти розповіли про обстановку в сім’ї, яка так само дратувала безмірно, мама Тетяни схвалила дії доньки. Тетяна шkодує лише про одне – що раніше не втекла від чоловіка. Занадто довго чекала на kохання, ласки, турботи. Навіть коли зрозуміла, навряд чи отримає їх, все ще сподівалася – а раптом. Дива не сталося. То навіщо ж мучитися?