Бабуся невисокого зросту стояла на вулиці в одному легкому пальті і тремтіла, як осиновий лист. Надворі вже грудень, досить холодно. Я її бачив майже кожен робочий день останній тиждень, коли спускався до кафетерію нашого офісу на перерву. Здавалося, що жінка на когось чекає. Спочатку я намагався просто не зважати, але це виходило все важче. Жінку чисто по – людськи було дуже шkода. Якось я вийшов раніше з роботи і побачив, що бабуся стоїть на своєму звичайному місці.
Тут я не витри мав і підійшов до неї. -Добрий день. Ви на когось чекаєте? Вона активно заморгала і дивилася на мене старечими очима. -Чекаю. -Бабусю, на вулиці холодно, давайте я вас додому підвезу? -Ні! А раптом вона прийде, і я її не зустріну. -Кого? -Дочка моя обіцяла, коли виїжджала, що 25 листопада повернеться і чекатиме мене тут. -Так сьогодні вже друге rрудня. Бабуся жалібно на мене подивилася. Коротше кажучи, я її вмовив сісти в машину.
Там уже вона мені розповіла, що кілька місяців тому її єдина дочка забрала з дому всі цінності та пообіцяла, що повернеться у листопаді. Тут кожному ясно, що дівчина обдурила літню матір. Бідолашна жінка ніяк не могла змиритися з тим, що дитина, якій вона присвятила все своє життя, могла її так обдурити. Мені бабусю було шkода, я її додому підвіз і з найближчої крамниці куnив необхідних продуктів. Не кидайте своїх старих, батьки не заслуговують на таке ставлення!