Не можна сказати, що моя доля була простою. Я рано вийшла заміж. У цьому велику роль відіграли батьки. Крім мене в сім’ї ще три дитини росло, і батьки вирішили, що в 19 років мені час заміж. Але варто визнати, що батьки по-своєму про мене дбали, сім’ю обрали більш менш забезпечену. Коля з дев’ятого класу мене доглядав. Його батько мав велике господарство, жили неnогано. Весілля зіграли гучне, багато людей були присутні на урочистості. Спочатку я до Колі ніяких почуттів не відчувала, але в процесі спільного життя ми притерлися якось один до одного. Я побачила в ньому хорошу людину і дбайливого чоловіка.
Але не минуло й півроку після нашого весілля, як сталося нещастя – Коля зі своїм батьком розбилися на машині, на них наїхала вантажівка. Це горе було важко пережити, після чого свекруха лягла. Марина Петрівна від початку ставилася до мене як до рідної доньки, тому я почала про неї піклуватися. Стрес спровокував у неї розвиток тяжкого захворю вання. Марина Петрівна слабшала на очах і невдовзі перетворилася на лежачу хвору. Доглядати за лежачою людиною важко, але я старалася старанно дбати, так само встигала все по господарству.
Мій чоловік має старшу сестру, яка вже сім років заміжня і живе в столиці. Вона приїжджала лише на nохорон брата, про самопочуття матері навіть не питала. Я два роки одна дбала про свекруху. На ж аль, Марія Петрівна вчора уві сні nомерла. Завтра nохорон. Сьогодні з’явилася Оксана і з порога мені заявила: -Ти речі свої збирай, повертайся до батьківського будинку, нема чого тобі робити тут. Вона тоді ще не знала, що свекруха на мене переписала хату, ось коли дізналася – у неї почалася істерика. Мене вражає, її навіть не турбує смерть матері, єдина причина для занепокоєння-гроші. Не знаю, чим це закінчиться.