Я на селі все життя живу. Тут пройшло моє дитинство та моя юність, тут я вийшла заміж та наро дила дітей. Тільки всі мої ровесники та ровесниці здебільшого переїхали жити до міста. Ми з чоловіком були однією з рідкісних молодих сімей, хто вважав за краще залишитись у селі. Будучи оточеними людьми похилого віку, було трохи нудно і нам, і нашим дітям. Тож коли до будинку по сусідству приїхала жити молода жінка з дітьми, ми дуже зра діли.
Я одразу спекла пиріг і пішла знайомитись до нової сусідки. Нею виявилася дуже миловидна жінка Наталія. Її діти були з моїми погодками, ми дуже швидkо потоваришували. Вона невдовзі поділилася історією свого роз лучення. Виявилося, що чоловік до неї nогано ставився, часто руку піднімав, колись жінка просто не витри мала і вирішила втекти від ти рана до села, де бабуся їй заповіла будинок. -Головне, що ти ухвалила правильне рішення, – підтримувала я подругу. Я місила тісто, коли в двері постукали. Я здивувалась, адже нікого не чекала. За дверима виявився худорлявий, високий чоловік у окулярах. -Добрий день.
-Добрий. Чим можу доnомогти? -Здрастуйте, мене звати Олег. Мені тут сказали сусіди, що ви з моєю kолишньою дружиною близькі. Я не відразу зрозуміла, про що мова. -Ви Олег?! Зовсім не так уявляла собі жорстокого ти рана. Чоловік ніяково пом’явся біля порога. Я запросила його всередину, заїкаючись і мало не плачучи, він розповів мені, що Наталя його ні з того ні з цього покинула і поїхала, а він сумує за нею та дітьми. У тому, що цей чоловік здатний образити муху, я дуже сумнівалася. Зрештою довелося пообіцяти, що я подумаю, як йому доnомогти. Після його відходу я вже другий день збентежена.