Ця історія сталася рік тому. Наближалося Різдво. Так вийшло, але наші родичі взяли звичку приходити до нас на все готове. Ми з дружиною Ірою вилизували всю квартиру, стояли на кухні два дні, щоб усім десяти гостям догодити та гідно зустріти свято. На таку кількість людей у нас витрачалося чимало грошей, а ще більше зусиль і нервів, бо половина з них залишалася у нас ночувати. На цей раз я попросив kохану, щоб вона нікого не запрошувала. – Нас навіть не питають, чи можна приїхати, а потім заявляють, що лишаються ночувати! Я більше не хочу! Інша річ, якби вони й нас до себе запрошували!
– Але я не хочу, щоб потім усі рідні нам кісточки перемивали, бо ми щось не так зробили! – засумувала Іра. – Я дещо придумав. Ми скажемо їм, що кожен приносить із собою якусь із дванадцяти страв! Подивимося, що з цього вийде! Дружина за кілька днів до святкової вечері обдзвонила всіх, хто завжди приходив до нас. Пояснювала, що тепер кожний готує сам. Деякі не розуміли навіщо, гості для того, щоб прийти на все готове та відпочивати. Дехто погодився. Настав святковий вечір. Ми вже накрили стіл. Залишалося трохи часу, і Іра пішла причепуритися.
Перші гості прийшли вчасно. Це були батьки Іри з мискою пісних голубців та варениками з капустою. – Я не зрозуміла, а де все? Чому стіл порожній? – Не порожній, ми приготували те, про що домовлялися. І ви на щастя не з порожніми руками прийшли! – А решта де? – Не знаю, може, не захотіли прийти! На моє задоволення більше ніхто не прийшов. Ми святкували вчотирьох. Була риба, гриби, кисіль та пончики від нас та й те, що принесла теща. Надовго вони у нас не засиділися. А цього року ми із дружиною святкували Різдво самі, вперше без нікого. І не було галасу на всю квартиру. Ми так душевно повечеряли та відпочили, що хочемо так тепер щороку святкувати.