Вадим знайшов малу в парку і повіз її до будинку малюка. Протягом 9-ти років він зберігав зв’язок з дівчинкою, поки одного прекрасного дня не трапилося диво

Чоловік швидким кроком наближався до свого під’їзду. Дуже хотілося додому: був осінній вечір, на вулиці дуже холодно і пронизливий вітер. Раптом почув дитячий плач. Звернув увагу на лаву. А там лежало закутане в брудну ковдру немовля. Пройти спокійно повз малюка хлопець не міг. Буквально за годину дівчинка вже була оточена турботою спеціалістів у будинку малюка. Там її назвали Оленою. Працівники будинку не приховують сліз: скільки занедбаних дітей залишаються без материнської ласки. Вадим (молодий чоловік, який приніс дитину до притулку) постійно відвідував малу.

Цікавився у співробітників, як у неї справи. Виникала думка взяти її до себе. Але він просто не міг цього зробити : працював мало не цілодобово. Та й родини нема. Коли дівчинка вже підросла, її перевели до дитячого будинկу. Вона добре знала Вадима. Щоправда, з певних причин вони вже передзвонювалися, а не бачилися. Вадим куnив для дівчинки телефон.

Олена навіть коли її дражнили однолітки, завжди говорила, що прийде тато і захистить її. Вадим щовечора розмовляв із дівчинкою, розглядав картинки, надіслані нею. І щоразу, після розмови з дівчинкою, він су мував за нею. Минуло ще дев’ять років. Відбулася довгоочікувана зустріч. Вадим прийшов відвідати Олену. Щастю дівчинки не було меж! Вони провели цілий день разом. Але настав час прощатися. Вадим із хитрою усмішкою подивився на дівчинку. Він поки що не казав їй, що вдочерив її. І ось тепер настав час розповісти про таку хорошу новину. На очах дитини з’явилися сльози радості. Тепер у неї є справжній тато і свій дім.