Маю сина Антона. Він хлопець видний і добрий. Я добре його виховувала, хоч і досить строгими методами. Але жорстка дисципліна робить людину правильною. Антон вже три роки одружений. Його дружина, Ганна, найгірша у світі невістка. Вона, як кажуть, кар’єристка. Вона за моїм сином не доглядає, не гладить, не куховарить і не намагається для нього зробити все можливе, щоб йому було комфортно. Замість неї це робить хатня робітниця, а їжа часто доставлена з якогось ресторану. Але навіщо витра чати гроші, якщо є Ганна? Ось я цього не розумію. Якось вони були у мене в гостях, і я почала розмову. – Ганно, чому Антон знову в пом’ятій сорочці?
– Пом’ялася від ременя безпеки під час поїздки. – Я маю на увазі, що тобі варто турбуватися про вигляд твого чоловіка. Хіба тобі не со ромно? А що інші думатимуть про тебе, як про дружину? – А я тут до чого? По-перше, Антон самостійна доросла людина, яка може себе обслуговувати. По-друге, усім займається Яна (домогосподарка). По-третє, чого це я мушу цим турбуватися. – Тому що ти – жінка! – Не витри мала я. – І? Це автоматично означає, що я слуга? – Мамо, заспокойся. – втрутився Антон.
– Та що заспокойся? Що заспокойся? Не готує, не прибирає, не стирає і не гладить! Та ще скільки часу ви в шлюбі, то ще не наро дили мені онука чи онуку! Навіщо тобі така безглузда дружина? – Почала кричати я. – Бо ми не хочемо дітей. Ми не готові до них і хочемо прожити своє життя лише для себе. Можливо, колись наша думка зміниться, але зараз так, як я сказав. Ми займаємося кар’єрою та добре живемо. Ми довго лаялися і врешті-решт вони пішли. Який із них тоді взагалі толк, якщо у них не буде дітей? Більше не спілкуюся і не спілкуватимуся з ними.