Мишко не був особливо вибагливою дитиною. Коли багато дітей, вихователі вважають за краще, щоб вони просто тихо сиділи. Діти, які не мають батьків, часто перебувають під опікою держави і все життя проводять у дитячому будинку. Таким був Мишко. Йому подобалося мріяти. Можливо, саме такі фантазії доnомагали йому пережити тяжку реальність. Оскільки йому було вже 9 років, його шанси бути прийнятим у сім’ю стрімко зменшувалися. Він поділився своїми переживаннями з товаришами на нещастя. Хоча діти слухали його з відкритим ротом, ці історії іноді закінчувалися сльо зами. Так сталося і цього разу. Коли Мишко із хвилю ванням розповідав чергову історію, кімната наповнилася плачем. На звуки прибіrла працівниця.
Вона була готова покарати хлопчика. У дитячому садку Ганна Володимирівна працювала ме дсестрою. Вона нещодавно влаштувалася, тому ще не встигла пристосуватися до правил дитячого будинkу та навчитися не звертати уваги на страждання дітей. Хлопчик часто пустував. Тільки після того, як Катерина Миколаївна силою переконала хлопчика лягти спати, все заспокоїлося. – Ти засмутився, що не зміг розповісти історію до кінця? – Запитала жінка, підійшовши до юного фантазера. Але дитина лише несхвально похитав головою. – Ні. Я вже вигадав нову. У нього виразно були здібності до творення. – Якось маленька дитина пішла гуляти в ліс, вона так захопилася збиранням квітів і грибів, що не помітив, як заблукав, – говорив хлопчик, взявши він роль оповідача, – Малюк був наляканий, до того ж ставало зовсім темно. Коли з тіні дерев з’явився вовк.
Хлопчик вважав, що зла істота хоче його з’їсти, але вовк пожалів малюка. Привів його до крихітного будиночка на околиці села. Вовк не хотів іти далі, бо його могли побачити інші. Він постукав у двері. Двері відчинила жінка з чудовими сумними очима. Вона міцно обійняла юнака, ніби давно чекала на нього, і обличчя її осяяло усмішкою: “Ми дуже сумували за тобою, і тато, і я турбувалися про тебе. Наш дороrий синочок, будь ласка, повертайся швидше”. Анна Володимирівна промовила кілька сльо зинок, коли він закінчив розповідь. Вона розуміла, яке горе відчуває малюк і як йому потрібна справжня родина. Виконання бажань напередодні Нового року – звичайна справа. Через рік Мишко та його нова мама сиділи біля вбраної ялинки і вже почали загадувати казку. Дитина була задоволена. Ганна Володимирівна успішно зібрала всі папери та оформила опікунство. Мишко тільки про цє і мріяв .