Я знаю, що батько покинув нашу матір дуже рано. І ніякі відмовки на кшталт «він був молодий і дурний»- на мене не подіють. Мама наро дила мене у 16 років. Батьки зобов’язали мого батька одружитися з нею. А за два роки ще наро дився мій брат. Потім батько вирішив, що йому не потрібна сім’я в такому ранньому віці, тому він просто пішов. 15 років ми з братом нічого не чули про тато. Він ніколи не nлатив на нас алі менти, не приходив у свята, навіть не дзвонив. Він буквально не був у курсі того, як ми живемо. І ось у 15 років він з’явився.
Сказав матері, що хоче, щоби діти жили з ними. Мовляв, раніше він був дурним, не розумів, що сім’я-це найголовніше. Мама вже була заміжня за нашим вітчимом, дуже гарною людиною. Мама сказала, що ми дорослі і самі можемо вирішувати, але ми з братом відмовилися від такої пропозиції. Тоді батько став позиватися до суду, хотів так відібрати нас у мами . Однак, коли пішли перевірки, то з’ясувалося, що у батька вдома постійно ночують якісь жінки.
До того ж він дуже часто пив. Його взагалі могли позбавити батьківських прав, тоді він знову кудись зник. Але для нас так було навіть краще. Зараз я вже заміжня, у мене двоє своїх дітей. брат живе закордоном, до мами часто приїжджає. Нічого не віщувало лиха, поки батько знову не з’явився. Він сказав, що подав на мене до су ду, щоб тепер я nлатила йому алі менти на утримання. Виявилося, що він хворіє на щось, і я маю оnлачувати ліkування. Я не чекала такого, але добре, що закон був на моїй стороні, я нічого не винна батькові. Хоча називати його батьком-це занадто. Я бачила його кілька разів у житті, для мене він чужа людина.