Моя подруга півроку тому наро дила дитину. Вона дуже чекала на цю подію. Із чоловіком довго планували, потім робили ремонт, готувалися до появи малюка. І ось нарешті подруга наро дила. Я завжди була поруч із нею, доnомагала, бо батьки живуть далеко. А подрузі було важко самій впоратися з новонарод женим. Я залишалася навіть на ночівлю. Тому що спочатку подруга практично не спала через плач, потім зубки стали вилазити.
Ще й чоловік подруги дуже не вчасно поїхав у відрядження, просто йому за це пообіцяли підвищення, а молодій родині гроші потрібні, і він поїхав. Я прибиралася в будинку, готувала вечерю, навіть прала дитячі речі. Але сама сидіти разом з дитиною я не могла. У мене немає жодного досвіду з немовлятами. Більше того, я бо юся зробити щось не так, тож не ризикую. Я можу трохи потримати дитину на руках, мити і міняти підгузки – не моє. Тим більше я єдина дитина в сім’ї, за братами та сестрами наглядати не доводилося.
Якось, я сиділа з дитиною за столом і тут він зригнув. Це звичайне явище у немовлят, але я рефлекторно скривилася. Подруга такими великими очима подивилася на мене. – Тобі що, гидко від моєї дитини? – Ні, звичайно, просто зригування роз чулення викликати не може. Подруга схопила у мене з рук дитину і пішла до іншої кімнати, навіть зачинила двері. Мені довелося піти додому. (Al/KQ) З того часу ми не спілкуємося. Так безглуздо вийшло, ми стільки років близько дружили, а тепер через якусь нісенітницю посва рилися. Я сподіваюся, що у подруги просто гормони пустують – і скоро все повернеться, як було.