Я вже багато років працюю вихователем у дитячому садку. У мене були різні діти, з усіма батьками вдавалося порозумітися. Бували й суперечності, без них ніяк. Але коли багато років спілкуєшся з людьми, то вчишся позбавлятися kонфліктів. А цього року в нашій групі з’явилася нова дівчинка. Її звали Катею. Вона була така гарна, великі сині очі, як намистини. Волосся у неї таке незвичайне кучеряве, навіть зачіски робити не треба, вже готова лялечка. Катя мала багато друзів, вона була активною і дуже позитивною дитиною. Кушала Катя найкраще в групі, чудовий апетит.
Це потім я зрозуміла, що просто дитину вдома nогано годують, тож у садку вона наїдається, доки дають. Коли я побачила батьків Каті, то мені вони видалися досить нормальними. А потім почалися дива. Батьки просто забували про Катю, не забирали її після закінчення робочого дня. Номери телефону, які я набирала, були постійно всі мережі. Добре, що я знала про тітоньку Валю, яка була родичкою. Іноді залишала дитину в неї, іншого виходу не було. Якось я побачила маму Каті в магазині. Вона стояла з якоюсь молоддю біля вітрини з міцними напоями. Я вирішила підійти до неї і при її друзях її присоромити за дитину.
Але матуся мені відповіла: – Та не потрібна вона мені, якщо хочете, то забирайте. Я не очікувала почути таке від матері дитину. Мені було так шkода ні в чому невинну Катю. Адже з дитиною вчинили дуже несправедливо. Тоді я почала забирати Катю до себе додому. Я живу сама, чоловіка давно не стало, діти виросли. Катя дуже прив’язалася до мене, а я до неї. Вже не уявляла, як житиму без неї. А потім вирішила знову побачити Катіну маму, запропонувала їй оформити на мене опіку. А та з радістю погодилася, аби швидше позбутися дитини. Тепер я оформляю документи, я рада, що під старість років у мене виявиться така чудова дитина. Вже моя рідна Катенька .