Діма підійшов до каси магазину і тут побачив гарну дівчину касирку. Вона була незвичайна, довге руде волосся, великі чорні очі. Діма щось відчув у собі, якесь дивне хвилю вання, яке хвилю вало його від верхівки до кінчиків пальців. Коли дівчина пробила йому товар, вони торкнулися один одного пальцями, коли передавали гроші. І тут обоє здригнулися. Вдарили струмом. Дівчина зніяковіла і тихенько засміялася, Діма посміхнувся у відповідь.
Він зрозумів, що упускати її не можна, незрозуміло, що творилося в нього всередині, але все тіло так і кричало, що хоче бути разом з рудою дівчиною. Він дочекався її з роботи, дівчина погодилася попити чай та познайомитись. Її завали Вероніка. Щоразу, коли вони намагалися торкнутися один одного, то уда ряли один одного струмом. – Це так дивно… може, доля не хоче, щоб ми зустрічалися? – Запитала Вероніка. – Мені плювати на долю. Я постійно хочу тебе бачити.
– Я теж, але що робити з цим струмом? – Не знаю, може, просто доля нас відчуває. Молоді люди nродовжували зустрічатись. З кожним днем їхні почуття ставали тільки сильнішими, але струм між ними не зникав. Він теж ставав дедалі сильнішим паралельно їхнім почуттям. Якось Веронику відвезли до ліkарні. Діма тут же приїхав, він акуратно сів на ліжко поруч із Веронікою: -Іди… пробач мені, я тебе люблю, але від твоїх дотиків мені стає тільки гірше і болючіше. Дімі довелося піти. Вони nродовжують спілкуватися телефоном, переписуватись у соціальних мережах, але бачити один одного не можуть, бо струм стає лише сильнішим.