Коли я навчалася у школі, то почала зустрічатися з Леонідом. Закохалася в нього по вуха. А коли ми були у випускному класі – я завагітніла. Одна з моїх подруг порадила перервати ваrітність. Тому я попросила у Льоні грошей. Він був проти, але коли я поставила його перед фактом, він погодився. Ось тільки Леонід розповів про все своїм батькам, а ті, у свою чергу, вже моїй мамі.
Якось, коли я повернулася додому, на мене там чекали батьки. Вони почали вмовляти мене відмовитись від цієї витівки, обіцяли доnомагати з дитиною, а батьки Леоніда сказали, що куnлять нам квартиру. Я стояла на своєму. Вранці батьки прийшли до моєї кімнати і сказали збиратися: ми поїдемо в інше місто, щоб уникнути розголосу. Дорогою батько Льоні сказав, що нам треба заїхати в одне село і дещо там забрати. Ми звернули на дачу, зайшли в будинок – і мені сказали, що тепер я тут житиму.
Батьки Льоні сказали, що мешкатимуть тут разом зі мною, щоб я не зробила якихось дурниць. Я була безсила. За кілька місяців я наро дила. Коли дитину дали мені в руки, я не змогла стримати слі з: невже я хотіла позбутися цього дива? Леонід зробив мені пропозицію. А я дякувала своїй мамі та батькам майбутнього чоловіка, що не дали зробити мені незворотний вчинок. Зараз я можу з відповідальністю заявити: кожна дитина має право на життя, і ніхто з нас не може лишити її цього права…