На початку стосунkів із моїм майбутнім чоловіком все було чудово. Ми побралися, ні в чому собі не відмовляли, і вирішили завести дитину. У нас наро дилася наша донечка Аліна, і ми були дуже щасливі. Але коли Аліні було 9, чоловік заявив, що він поkoхав іншу жінку та подав на роз лучення. Ми всі були шоковані, бо це було дуже несподівано. Ми залишилися ні з чим, і я не знала, як забезпечити сім’ю, тому що раніше цим займався чоловік. Не знайшовши іншого способу, я віддала Аліну мамі, і сама поїхала до Німеччини на підробіток – працювала доглядальницею. Всі свої гроші я відправляла мамі з Аліною, щоб Аліна могла продовжити вчитися у дорогій приватній школі.
Роки минали, і я розуміла, що на батьківщині не зможу отримати стільки ж, скільки тут. Тому я відмовляла собі у всьому і відправляла всі зібрані кошти дочці та мамі, бо дочка вже закінчувала школу і збиралася вступати до одного з найкращих та найдорожчих університетів. Оплативши її навчання, я зрозуміла, що їй потрібна квартира для подальшого життя, нагромадила на неї і зробила їй сюрприз на честь закінчення університету.
Але у відповідь не отримала жодного «дякую». Дочка на мене скривджена, мовляв, я дуже погана мати і не люблю її. Але вона не розуміє, що все, що я роблю у своєму житті, роблю для її благополуччя. Якби я залишилася з нею, то ми залишилися б без дому та їжі. Навіть те, що я подарувала їй квартиру, вона вважала моїм обов’язком. Але до своїх обов’язків їй немає діла. Вона мені сама ніколи не дзвонить. Більше, вона не відповідає на мої дзвінки, коли я сама їй дзвоню. Аргументує це тим, що вона не вважає мене матір’ю, якщо я залишила її на виховання бабусі. Але що я ще могла вдіяти? Як мені їй пояснити, що я люблю її і що я залишила її, щоб її життя було кращим, оскільки її батько відмовився нам доnомагати?