У Світлани Семенівни з чоловіком троє дітей: два сини та дочка. Сини живуть в одному селі з батьками, а дочка поїхала вчитися в місто та там заміж і вийшла. У неї росте син Васька. Коли Ваську було десять років його привозили на літо до дідуся та бабусі. Хлопчику подобалося зі своїми двоюрідними братами та сестрами доnомагати дорослим і на сіножаті, пасти корів, їв черешню та яблука. Але що далі він дорослішав, то менше хотів залишатися на селі. Приїде з батьками, побуде кілька днів і рветься назад у місто. Спочатку Світлана Семенівна намагалася якось притримати онука в себе, намагалася вмовити.
Але цього року, коли Ваську вже п’ятнадцять років, через три тижні його перебування в селі відправила назад до міста, до батьків. Справа в тому, що Васі в селі нудно та нецікаво. Сільські справи його вже не цікавлять, з однолітками у нього спільних захоплень немає. Та й бабуся на нього сkаржиться: – Має режим, абсолютно не пристосований до сільського життя. Засинає за північ, прокидається опівдні. Став дуже прискіпливим до їжі. Від наших борщів, локшини та компотів він відмовляється.
Йому бургери, кури-гриль, і колу подавай. Не їсть, залишається голодним, ходить та скаржиться. Як встане, то одразу ж у комп’ютер уткнеться. Я йому говорю, що це шkідливо для здо ров’я, але він мене слухати не хоче. Ось через три тижні таких “боїв” із онуком, Світлана Семенівна не витри мала, зателефонувала дочці та зажадала, щоб та приїхала та забрала Васю. – Хочеш ображайся на мене, хочеш не ображайся, але свого сина забери назад до міста. Сама з ним возися. ( K / AK ) Дочка, звичайно ж, не образилася на матір. Вона чудово розуміла Світлану Семенівну. Сама вічно лається з сином і через його режим, і через його уподобання в їжі, і через його “посидіти” за комп’ютером. Споконвічний kонфлікт поколінь.