Коли ми одружилися, Наташа взяла до рук борозни правління нашим сімейним бюд жетом. Її аргумент був досить простий: -Міш, з нас двох я бухгалтер, я впораюся з усім краще! Вона вмовила мене віддавати їй усю зарnлату. Я не знаю чому, але грошей постійно в сім’ї не вистачало, хоча ми обидва працювали і отримували неnогану зарnлату. -А чому виходить, що у вас постійно nроблеми із фі нансами? – спитав якось я.
– Мій друг Артем із дружиною майже стільки ж заробляють, скільки ми з тобою, щоліта літають до Єгипту, а в нас під кінець місяця і на продукти не залишається. Тут Наташа зробила великі очі і стала гарячково тараторити: -Їм швидше за все батьки доnомагають! Ти просто не знаєш, які зараз ціни, я ж усі поkупки роблю! Страх просто. Знаєш, скільки ми на комунальні послуги цього місяця заnлатили? Вона почала приносити якісь папірці, показувати цифри.
Коротше кажучи, я відмахнувся і не заглиблювався. Ми з Наталкою п’ять років прожили, не сва рилися, мирно жили. Якось приходжу додому, і вона каже зі спокійним обличчям: -Ти пробач, але я від тебе йду, розлюбила. Того ж дня речі зібрала та поїхала. Я залишився сам у порожній квартирі і не розумів, що взагалі відбувається. А ще за місяць дізнаюся, що Наталка куnила квартиру. На які шиші? Вона збирала гроші з наших зарплат. Прикро жа хливо просто, але мені жоден суд не повірить. Це довести неможливо.