Свого часу, коли я тільки-но прийшла працювати в цей колектив, Ольга Захарівна взяла мене в підшефні, навчила всьому необхідному, доnомогла швиденьkо освоїтися в новому колективі. Завдяки їй я дізналася багато нового про свою професію. Я її дуже поважала та поважаю за професійні знання, простий характер, терпіння, з яким вона навчала мене. Нині вона на пенсії, а я доросла до начальника відділу. Коли Ольга Захарівна звернулася до мене з проханням прийняти на роботу її сина, котрий уже два роки не може знайти роботу, я зраділа.
Вакансія у мене у відділі була, “яблуко від яблуні недалеко падає”, подумала я і запросила хлопця на співбесіду. Сказати, що я була розчарована – нічого не сказати. Я була у жаху. Він своє по батькові написав із помилкою – “Сергійовичь”. У своїй заяві припустився п’яти граматичних помилок. І це при тому, що школу він закінчив із золотою медаллю. Як? Як він з грамотністю на рівні третього класу міг отримати університетський диплом з однією трійкою?! Як у такої матері, як Ольга Захарівна, міг вирости такий неписьменний син?
З такими знаннями його лише у двірники брати. Але Ользі Захарівні така посада для сина не сподобається. Зі скрипом, лише з поваги до Ольги Захарівни, я прийняла хлопця на стажування. Сподіваюся, що його інші знання виявляться на рівні. Докладу всіх сил, щоб зробити з нього професіонала. Якщо, звичайно, у нього буде бажання вчитися і набувати знань. Хоча, судячи із співбесіди, надії на це мало. З Ольгою Захарівною я поки що не говорила. Не знаю, як їй сказати про рівень сина. Адже вона його обожнює. Вірить у нього. А я її розчарую… Я зроблю все можливе, щоб зробити із хлопця спеціаліста. Якщо, звичайно, він сам цього захоче.