Ми з чоловіком родом із області, але останні десять років живемо у столиці. Весь цей час ми збирали гроші на своє власне житло, дуже хотіли придбати власне сімейне гніздо. Нещодавно ми нарешті здійснили нашу мрію. Тепер у нас є квартира нашої мрії у хорошому районі. Перші дні ми постійно приймали родичів, усім було дуже цікаво приїхати й подивитися на те, як ми живемо, приїжджали навіть далекі родичі, доводилося через них відкладати свої справи, щоби була можливість організувати прийом.
Вчора мені зателефонувала свекруха і почала яскраво описувати, яка розумниця дочка її двоюрідної сестри. Чесно кажучи, я не відразу зрозуміла, до чого вона взагалі почала розмову. Це в кінці вона сказала: -Ганна нещодавно вступила до університету у вас у столиці, до речі, він недалеко від вашого будинку знаходиться. Притуліте дівчинку на час навчання, це лише п’ять років!
Я була приголомшена, коли свекруха і з чоловіком цим проханням поділилася, він знизав плечима: -Ганна наче дівчинка тиха, мама так каже, зубритиме свої книжки і не буде нам заважати. Не хочу, щоб мене жадібної порахували, але мені зовсім не хочеться приймати у себе в будинку чужу людину. Але й стосунkи із родичами чоловіка псувати не хочеться. Що робити?