Минулого року зі мною трапилося дещо, і мені досі не віриться в це, адже хто б міг подумати, що зараз, у 21 столітті, таке взагалі можливо. Моя подруга жила в іншому місті, і влітку я вирішила поїхати до неї тиждень на поїзд. Речей у мене було небагато: рюкзак і маленька сумка, в якій лежали мої документи, гроші, картки і все найважливіше. Коли я вийшла із поїзда, подруги там ще не було. Я вирішила прогулятися, доки вона приїде, і помітила навпроти вокзалу кав’ярню.
Я зайшла туди, замовила собі круасан та каву, і вже за 20 хвилин мені подзвонила подруга і призначила місце зустрічі. Ось ми зустрілися, подруга повела мене до своєї машини, і тут я помічаю, що немає моєї маленької сумочки. Я вже уявляла, як хтось її забрав, а там же не лише гроші, а ще й мої документи були!
Подруга мене заспокоїла, сказавши, що місто у них маленьке, всі одне одного знають, і навряд чи хтось міг забрати мою сумку. Я в це слабо вірила, але ми побігли до кав’ярні, перед входом якої були лавочки, на одній з яких я залишила свою сумку. Ви не повірите, але моя сумка лежала так само, як я її й залишила. Все було на місці: усі куnюри, картки, документи – усі. Подруга посміялася, мовляв, я ж говорила, а я дивилася на сумку і не вірила, що можна просто залишити сумку на лавці і ніхто її не торкнеться!