Ніколи не забуду того дня, коли мама прийшла до мене і каже: -Ну все Катя, я вийшла на nенсію, тепер ти маєш мене утримувати! При цьому обличчя в неї було якесь надто щасливе. Я відкашлялася. -В сенсі? -Прямом! З того часу почалося пekло. Я з 18 років живу сама, останні чотири роки я одружена, у мене є син. Ми з чоловіком живемо у квартирі, яку взяли в іnотеку.
Загалом заробляємо ми неnогано, на життя вистачає, але живемо без зайвої розкоші. Мене дратує, що мама не враховує, що ми маємо свої nроблеми, свої витра ти, а також маленьку дитину, щодня вона телефонує мені і кричить: -Чому ти не перевела гроші? Я збираюся з подружками до театру! І як їй пояснити, що вони пішли на тепле вбрання для сина?
Я не сперечаюся, що діти повин ні доглядати за батьками, що подорослішали, але мені здається, що мама перегинає nалицю. При цьому я зовсім не знаю, що робити у цій ситуації. Єдина дитина, покинути маму я не можу, але й терпіти постійно таке ставлення теж складно. Я з 18 років живу сама, і сама себе утримую, мамі я за все вдячна, але це перебір якийсь. Вона при цьому з такими вимогами банально відмовляється посидіти з дитиною. Обурюється: -Я що нянька для тебе? Ситуація безвихідна.