Я не з чуток знаю, що таке життя в дитячому будинkу, бо я сама там виросла. Мені не пощастило, я наро дилася в сім’ї людей, які п’ють. Своє раннє дитинство я не пам’ятаю, але знаю, що у віці трьох років мене забрала опіка, і я стала вихованкою дитячого будинkу. А там на мене не чекало нічого хорошого.
Звичайно, дитячий будинок – це непогана альтернатива неблагополучній сім’ї, де дитині жити просто небезпечно, але в дитячому будинkу дітки обділені найпростішим, найлютішим теплом. Усі виховательки ставляться до своїх обов’язків механічно. Їх за це і не можна засудити, адже діток, які перебувають під їхньою опікою, занадто багато. Коли я виросла, випустилася і почала жити окремо, ніколи не забувала роки, проведені в холодних стінах дитячого будинkу.
Коли у мене з’явилися зайві гроші, частину з них я почала витрачати на благодійність, куnувала речі для дітей у дитячому будинkу. Якось під час одного візиту я познайомилася з маленькою дівчинкою Олею. Це біляве диво з першої зустрічі запало мені в душу. Я одразу зрозуміла, що вона моя донечка! Тільки поки я не можу її удо черити, бо не маю сім’ї, доводиться тільки відвідувати. Я думаю, може якийсь чоловік захоче на мені фіктивно одружитися?