Я зараз кручусь-верчуся навколо доньки, намагаюся відмовити її вийти за Семена заміж, але успіхів у цій справі поки що не роблю. Моя дочка завжди була дівчиною з вдачею. Вона завжди чинила по-своєму, не зважаючи ні на чию думку, навіть на мою. Ми з чоловіком до підліткового віку доньки намагалися її втихомирити, але потім прийняли той факт, що бунтівница – її друге ім’я. Дочка вступила до педагогічного університету, хоч ми й радили їй вибрати іншу, менш напружену професію. Одного разу я помітила, що наша бунтівница перетворилася на миле кошеня. Незабаром я зрозуміла, в чому річ: у kоханні.
Це було її перше kохання. Не минуло й місяця, як донька вирішила познайомити нас сім’ями, адже вони з її хлопцем вже активно планували весілля. Ох, мої очі б цього не бачили, і вуха не чули! До нас додому прийшли вкрай несмачно одягнений молодик, жінка в образі «Привіт з 80-х» та чоловік, який очима буквально благав відпустити їх швидше додому. Семен працює сантехніком, його мама працює у бібліотеці, а тато – водій маршрутки. А як вони казали!
Їхній словниковий запас залишав бажати кращого. Ось такий набір випав моїй доньці. Я все розумію, і не суджу людей за фі нансовим станом, як каже моя дочка, але як Семен забезпечить мою дочку, якій ми ні в чому не відмовляли? Що він може дати їй, скажіть мені. Я не розумію, навіщо поспішати з цим РАГСом? Можна ж без цих формальностей краще один одного дізнатися і потім усе узаконити… Дочка зі мною зараз не спілкується. Вона ображена на мене, а я не залишаю спроб відмовити її від шлюбу з Семеном. Я її мати, все ж таки, і серцем відчуваю, що вона помиляється у своєму виборі.