З Анною ми одружилися по молодості та по дурості, як то кажуть. Ми були юні та романтизували буквально все. Ми познайомилися, коли нам було по 19 та 20 років. Тоді нам обом здавалося, що ми зустріли те саме kохання, про яке всі говорять так перебільшено. Ми дуже помилялися, переплутавши заkоханість із любов’ю. Через кілька років шлюбу всяка романтика між нами випарувалася, ми стали, можна сказати добрими друзями.
Вдома нам було комфортно один з одним, але знаєте, комфортно, як з добрим другом, а не як з коханою людиною. Вранці ми виходили кожен на свою роботу, увечері поверталися просто без сил, і ні в кого не було ні сили, ні бажання поговорити з іншим. До речі, з роботи додому ми також не поспішали. Я брав додаткову роботу, Анна зазирала до подружок… і все це, щоб більше часу провести один без одного.
Через 3 роки такого стану, я подав на роз лучення, і пояснив все Анні. Вона тоді ніби вдихнула на повні груди, нарешті. Щоб відсвяткувати роз лучення, я поїхав до ресторану, де помітив одну цікаву даму, яка сиділа одна. Зі Світланою мене звела сама доля. Ми мали так багато спільних інтересів! Ця зустріч лише вкотре довела мою правоту у виборі роз лучитися.