Мене звуть Олексій, зараз мені вже 35 років. Ця історія сталася десять років тому. Мій батько мав будівельний біз нес. У нашому місті він був дуже знаменитою та поважною людиною. Батьки ще коли мені було років чотирнадцять вирішили за мене, що, коли я виросту, обов’язково одружуся з дочкою татового партнера з біз несу, щоб наші родини могли примножити своє майно. О чотирнадцятій я до такого рішення поставився флегматично. Ну я тоді мало що розумів про життя, kохання та стосунkи. Коли мені минуло двадцять три, батьки стали ненав’язливо натякати, щоб я зробив Марійці пропозицію.
Марія дівчина гарна, я її мало не з пелюшок знаю, але ось не було в мене до неї kохання, почуття швидше як до сестри. Я як міг намагався відкласти все це. І ось на другому курсі я заkохався в одну дівчину з нашого потоку. Ларису виховала бабуся сама, вона була із простої сім’ї, але була просто неймовірно доброю та красивою дівчиною. Вона мало не з першого погляду запала мені в серце. Після місяця догляду вона відповіла взаємністю на мої почуття. Я з самого початку наших стосунkів був упевнений, що ми з Ларою одружимося.
Але коли я повідомив про мою kохану батькам, вони відреагували дуже бурхливо. -Не буде ноги цієї жебрачки в нашому домі! Бракувало тільки, щоб ти одружився з безрідною сиріткою! – кричала мати. -Або ти розлучаєшся з нею, або маєш піти з нашого будинку. Тільки знай, що, коли підеш, залишишся без спадщини, – на закінчення сказав батько. Він був упевнений, що я не кину наш особняк та гроші за ради дівчини. Але він дуже помилявся. Я вибрав kохання. Того ж дня зібрав речі та з’їхав до гуртожитку. Спочатку було складно, але потім я знайшов хорошу роботу і справи пішли в гору. Нині ми з Ларисою виховуємо трьох дітей.