З чоловіком я роз лучилася 5 років тому. З того часу одна виховую двох дітей. Ми залишилися в нашій квартирі, оскільки це був подарунок мого батька ще до нашого весілля. Коли мама пішла із життя, я забрала батька до себе. Справа в тому, що мама була чудовою господаркою, все завжди робила сама – готувала, прала, прасувала. І тато до життя без неї був абсолютно не готовий.
Батько свого часу дуже добре заробляв, тож гріх сkаржитися на те, що він нічого не робив для дому. Коли батько перебрався до нас, ми nродали його будинок, куnили автомобіль. А на початку цього року я вирішила їхати до Німеччини. Але тато відмовився їхати з нами. Більше того, і мене відмовляв від подорожі. Як би там не було, на його умовляння я не пішла.
Виїхала з дітьми, а сусідів попросила доглядати батька. Вони погодилися мене врятувати. Зараз я влаштувалася на роботу, все в нас потихеньку налагоджується, але от тато не дає мені спокою. Дзвонить 10 разів на день, скаржиться, як йому погано без нас, благає якнайшвидше приїхати назад, боїться, що не дочекається нас. Останнім часом він почав називати мене “невдячною”, каже, що я не ціную все те, що він для мене зробив і т.д. Навіть не знаю, як зараз вчинити.