Навіть у наш час, у вік технологій, життя в селі все одно дається все складніше та складніше. Не тому, що життя у селі ускладнюється, а навпаки, умови життя у місті зростають, і село стає нікому не потрібним, навіть незважаючи на свої переваги. Але все ж таки деякі люди залишаються вірними своїй меншій батьківщині, родовищу, і залишаються жити в селі. Такими люди є ми: я, моя дружина та наша дочка. Ми звичайнісінька сім’я робітничого класу. Весь день працюємо, не покладаючи рук, але працюємо на себе, а цього достатньо, щоб залишатися задоволеними нашим життям.
Але ось моя дочка – дівчина молода, вона багато чого про місто бачила і чула: які там круті магазини, красиві хлопці, і смачна їжа. Після закінчення школи вона планує переїхати жити в місто. Я за неї тільки радий, адже що може бути кращим за виконання бажань дитини? Я, як її батько, дав собі обіцянку доnомагати дочці у всьому, підтримувати її за будь-яких обставин і бути для неї добрим батьком. Саме тому у виконанні її мрії переїхати до міста я був тільки радий доnомогти.
Ось того ж не скажеш про мою дружину, у якої думка проста: – Магазини одягу і у нас є, а якщо чогось немає, то ось тобі тканина нитки та голки. Хлопці гарні тут на кожному кроці, а якщо обличчям не вийшли, то нічого, в чоловікові головне – робоча сила, а в місті одні кволі доходяги, кому вони потрібні взагалі такі? Про їжу я взагалі мовчу, у мене бабка одними овочами з нашого городу харчувалася і до 100 років дожила, а у місті скрізь ці Г МО, хімікати. З нею я думку не поділяю, ось тільки переїзд доньки через неї здається складним завданням, а це не на добро.