Весь день тривога не покидала його. Колеги, бачачи його стан, дивувалися похмурому настрою зазвичай життєрадісного Антона. Після роботи Антон прийшов додому. Ранковий настрій не змінився. Погода була під настрій – йшов дрібний, неприємний дощ. Але хлопець, занурений у свої думки, не помічав його. Проходячи парком, помітив дівчину, яка сиділа на лавці з відчуженим виглядом і не відчувала, що промокла наскрізь. “Їй гірше, ніж мені”, подумав хлопець і сів поруч, приховавши від дощу дівчину своєю парасолькою. Так і сиділи мовчки. І раптом дівчина притулилася до Антона, уткнулася чолом у його плече.
– Він кинув мене… Покохав іншу… А я його люблю… – казала вона, крізь ридання. Хлопець згадав про свої переживання, коли півроку тому його дівчина пішла до іншого. Антонові знадобилося три місяці, щоб забути про неї. – Ходімо до мене, я живу поруч. Тобі треба обсохнути, зігрітися, гарячого чаю випити, – запропонував він. Дівчина здивовано подивилася на нього, а потім погодилася. Ірина, прийнявши душ, закинувши весь свій, промоклий наскрізь одяг у пралку, і одягнувши теплий халат Антона, сиділа на кухні і пила гарячий чай.
Хлопець додатково обмотав її пледом. Іра вже півгодини виливала душу, а Антон її втішав своєю м’якою промовою, і паралельно щось готував біля плити. Дівчина вже не nлакала, навіть туга практично зникла з її інтонацій. – Я тобі глінтвейн приготував, доnомагає запобігти застуді, – сказав він, і поставив перед нею чашку з гарячим напоєм. Іра раптом, скориставшись тим, що хлопець нахилився до неї, обійняла його за шию і пристрасно поцілувала його. Коли Антон прокинувся, Іра вже пішла. Лише на дзеркалі у ванній, губною помадою було написано: “Дякую!!!” та телефонний номер. “А раптом це доля”, думав хлопець, заносячи ії номер у свій смартфон.