Мені 30 років, і нещодавно я почала зустрічатися із чоловіком. Чесно сказати, мені все одно на створенні сім’ї, тільки він націлений на створити осередок суспільства і не має наміру відступати. Кілька днів тому я зустрічалася з подругою. Познайомилася я з нею 8-10 років тому, коли ми навчалися в інституті.
Ксюша – чудова дівчина, тільки ось їй ніколи не щастило в особистому житті. Причин я не знаю, адже все при ній! Як тільки ми сіли за столик, вона почала одразу: -Як у тебе з Леонідом справи? -Млин, напевно, скоро роз лучимося. -Якщо він не потрібний тобі, може, віддаси його мені? Я не змогла стримати сміху. На той момент вважала, що подруга просто жар тує – і стала підтакувати їй:
-Та забирай! Але подруга говорила серйозно. Я вже забула про цю розмову, коли вона зателефонувала і каже така: -Ну що? Коли Льоню віддаси? -А як мені його віддати? -Ну, ти ж обіцяла … Я ось сиджу і не можу зрозуміти: подруга все ще жартує, чи вона реально думає, що я маю віддати чоловіка як річ? Плюс ще одна nроблема: після такої розмови роз лучатися мені щось розхотілося.