Усі ті чотири роки, що ми разом прожили, я думала, що у нас шлюб з любові. Але як виявилось, так думаю тільки я. Мій чоловік одружився зовсім з інших міркувань. Я взагалі дуже намагалася бути для нього гарною дружиною, наро дила для нього сина. Чоловік працював, а я працювала, і займалася господарством, і сином займалася. Так уже вийшло, що після шлюбу всі обов’язки по дому лягли на мої плечі.
Я не сkаржилася і робила все, що в моїх силах, думаючи, що мої старання будуть гідно оцінені. Але почала помічати, що чоловік мені навіть слова ніжного не говорить, про подарунки та інше я зовсім мовчу. Мої подруги отримували подарунки та подяку, а я нічого. Згодом я виявила, що дуже втомилася від такого ритму життя і зважилася попросити чоловіка про допомогу.
Відповідь його мене вразила; -Я не для того одружився, щоб справами по дому займатися. Дружина для того й потрібна, щоб дбати про мій добробут. Тільки після цього я помітила, що він ставиться до мене не як до жінки, а як до безkоштовної покоївки, куховарки та посудомийки. Варто відзначити, що я дуже добре заробляю, можу без nроблем забезпечити себе і сина. І тут у моїй голові постало питання: ”Якого біса я взагалі живу з цією дитиною-переростком?” Я зібрала речі та переїхала. Думаю, що ніколи про своє рішення не пошkодую.