Я завжди була людиною, яка знала, яка важлива штука особиста простір. Ще в моїй молодості моя мама заборонила мені зустрічатися з хлопцем, лише через довжину його волосся. Мама думала, що робить добру справу, ось тільки з цим моїм хлопцем я живу досі, у щасті та любові, і довжина його волосся жодного разу не завадила нам щасливо жити разом. У нас з’явилося багато дітей, яким я з дитинства давала справжню свободу дій, і все ще не шkодую про це, адже ніхто з них не виріс якимось нев рівноваженим, а всі стали дуже хорошими людьми.
Особливо мій старший син, який одружився аж у 19-ть. Я його вибір схвалила, на мій погляд, він, звичайно, поквапився, але все ж таки, якщо захотів, то й нехай, йому я не збиралася заважати. Після весілля особливо від нього новин не було, я й не цікавилася, боялася стати нав’язливою, лише іноді він розповідав, що все в них чудово, його дружина дуже смачно готує, а він знову премію на роботі отримав.
Одного дня я задумалася, що я дуже багато nлачу за опалення мого будинку, враховуючи, що будинок дерев’яний, і він не дуже добре опалюється. Я наважилася попросити сина дати притулок мені, хоча б на пару тижнів, але несподівано для мене, він вирішив відразу видати мені всі свої карти. Виявилося, через кілька тижнів після весілля, майже вся родина моєї невістки переїхала до нього, і тепер у будинку просто немає місця подихати. Адже, якби я дізналася про це раніше, я могла б ще вирішити цю nроблему.