Мій шлюб із Льошою був великою помилкою. Я зрозуміла це через два роки після весілля, коли вночі, з немовлям на руках, намагалася додзвонитися до нього. У відповідь лунали лише гудки. Так було день у день. Після роботи Льоша пропадав із друзями, приходив у стельку n’яний. Жили ми із його батьками. Вийшла заміж за нього, але за фактом весь день сиділа з його мамою. Задоволення у цьому мало. Ніна Петрівна класична свекруха, яка вважає, що її золотому синочку дісталася жа хлива дружина. Вчинки сина вона виправдовувала просто:
“Він молодий чоловік, йому треба ще погуляти. А ти маєш бути тихою, терплячою дружиною.”. Якоїсь миті мені набрид стан домашнього декору, і я почала збирати речі, щоб повернутися до батьків. Олексій, як завжди, був не вдома. А ось свекруха стояла в мене над душею і голосила: -Ну і йди! Кому ви взагалі з Машею здалися, га? Забирайтеся! -Невже вам зовсім начхати на внучку?
– Не витримала я. -Мій син ще купу таких онучок зробити може! – посміхнулася вона. Чесно кажучи, я на той момент не знайшла слів, щоб відповісти їй. Ми з Машею стали жити у моїх батьків. Моє життя стало спокійнішим. Через два роки стало відомо, що Олексія не стало у результаті п’яної бійки. Образу на я нього не тримала. Мені було навіть якось шkода, що він прожив таке безцільне та коротке життя. Ще за півроку на порозі нашого будинку з’явилася kолишня свекруха. Зовсім не очікувала її побачити. Вона просить дозволити їй бачитися з онукою. Чесно кажучи, я розгублена.