Мене завжди влаштовувала моя робота. Коли я прийшла в цю фірму зовсім молодою, то я мала високі амбіції, я хотіла зайняти місце керівника. Але потім у мене стався дуже болісний розрив із чоловіком. Ми роз лучилися, і щоб мені якось впоратися з цим болем я вирішила повністю поринути у роботу. У мене все добре виходило, мене нагороджували, виписували премії. І в робочих справах я поступово забувала про той біль, який мені завдав перший чоловік. Незабаром я вдруге вийшла заміж. Пішла в декрет, але коли повернулася, то стала зовсім іншою людиною. Я працювала просто для себе, а не задля підвищення.
Я виконувала свою денну норму, ніколи не залишалася на переробках, не виходила працювати у свята та вихідні. Все ж таки у мене змінилися інтереси, тепер сім’я для мене була на першому місці, а не кар’єрні сходи. Але мої старання і стабільність помітив директор. Він викликав мене до кабінету та оголосив, що хоче зробити мене керівником відділу. Я йому подякувала за довіру, але (Al/MQ) відмовила. Сказала, що керувати людьми – це не моє. Я не збираюся жити лише однією роботою. Я не поспішатиму на нараду, навіть якщо вони будуть призначені не в робочі години. Бо маю інші пріоритети.
Мені здалося, що начальник мене зрозумів. Незабаром на цю посаду взяли іншу дівчину, яка цього дуже хотіла. Але начальник раптом змінив своє ставлення до мене. Він став чіплятися до мене з усіх дрібниць. Міг викликати до себе в кабінет і довго звітувати за помилку, яку зробила не я. Якось він взагалі накричав на мене при всьому офісі. Я зрозуміла, що це все не так. Вирішила, як дорослі люди, прямо спитати його в чому справа. А начальник мені відповів, що просто не місце в його офісі. Тому що я не зацікавлений співробітник, який не хоче розвитку. Ось так доросла людина на мене образилася, і тепер свою образу у такій поведінці показує прилюдно.