Мій чоловік ще під час навчання підробляв на меблевому виробництві. Ми тоді ще не були одружені, лише зустрічалися. Працював він у найкращому виробництві у місті. Замовлення були розписані на півроку вперед. Це були найякісніші меблі, які тільки можна було дістати. Його начальник був людиною досить неординарною. Називали його всі дядьком Юрком і ніяк інакше.
Сам був вихідцем із дитячого будинkу. Навчився у якогось майстра, як працювати з деревом, спочатку робив сам вдома, вручну. Але клієнтська база невпинно зростала. Потім він орендував приміщення, найняв співробітників, чий штат постійно збільшувався через велику кількість роботи. Дядько Юра пам’ятав кожного працівника та кожну роботу. Пла тив своїм працівникам щедро, часто преміями балував. Після закінчення університету мій чоловік звільнився якось неохоче і перейшов на роботу за професією.
Дядька Юру час від часу він відвідував. Але потім все якось різко обірвалося. Виробництво закрилося, а дядько Юрко зник. У місті різні чутки ходили. Найпопулярнішою версією було те, що конкуренти віджали в нього біз нес. Через років зо два ми випадково зіткнулися з дядьком Юрою та його дружиною в супермаркеті. Він розповів, що сам все продав, бо його дружина захворіла, їй порадили жити ближче до свіжого повітря. Тепер вони мешкають у далекому селі, де чарівна природа. А до міста він приїхав, щоб сина відвідати. Він і в селі не сидить без робить, робить плетені меблі. До нього клієнти самі приїжджають, бо вони дуже гарної якості.