Найяскравіший спогад із дитинства – рибалка з батьком. Я завжди відчував якийсь спокій та умиротворення, коли займався цим. Мені вже 19, тата не стало кілька років тому, от і я вирішив на вихідних поїхати до села до бабусі, та й на рибалку вирішив сходити. Що див но, за цей час наш човен залишився цілим і неушко дженим. За доnомогою вантажівки сусіда дядька Гліба ми довезли човен до річки. Я запросив його на рибалку зі мною, але він чемно відмовився, додавши, що якось обов’язково приєднається. І ось наступного дня, пообідавши з бабусею, я подався на рибалку з усім потрібним, один. Я ще пам’ятав наше з татом спеціальне місце, де куди не кинь – клює. Ось тільки на острівці тут уже хтось був, що здалося досить дивним. Знайшли наше місце!
Підійшовши ближче, я був трохи збентежений. У перший, поряд з острівцем не було човна. А острівець досить далекий від суші. По-друге, цей рибалка виявився дівчиною. Тут моє припущення, що існують русалки, знайшло свій доказ. Коли я запитав, як вона, власне, опинилася на острівці без човна, вона відповіла, що це секрет. – Ти виnадково не русалка? – Тупий бик питання, звичайно, але, а раптом?! – Можливо, – з невеликою глумом відповіла дівчина. Ми почали розмовляти, але вже стало темніти, тому мені довелося піти, але вона пообіцяла, що ми ще зустрінемося. Виявилось, її звали Агата.
Допливши наступного дня до того місця, її я не знайшов. Наступного теж, а вже наступного я поїхав із села. Я не міг перестати думати про ту дівчину, навіть іноді здавалося, що я зустрів її уві сні. Якось, коли я виїхав за племінником, щоб забрати його з садка, він раптово сказав, що зовсім забув попрощатися з вихователькою. Я вже хотів сказати, що це необов’язково, ось тільки, з кабінету вийшла сама вихователька, яка з усмішкою глянувши на мене, запитала, чи смачною була та риба. Зі зібраним волоссям і в окулярах, я і не впізнав свою русалку, яка працювала в дитячому садку, і яку я того ж дня запросив до ресторану, і яка стала причиною, через яку тільки я забирав племінника після цього виnадку.