Моє особисте життя не вдалося. Я виховувала сина одна. З чоловіком роз лучилися, коли синові було 3 роки – і все робила одна. Чоловік сином не цікавився і у виховання ніяк не брав участі. Я старалася, зі шкіри геть лізла, щоб син ні в чому не потребував. Водила його театрами, читала для нього, часто бувала в школі, щоб тримати палець на пульсі події, що відбуваються з сином. І все це дало результат. Син був відмінником, брав участь в олімпіадах, ходив на гуртки, доnомагав по дому. Виріс добрим, вихованим хлопцем.
Вступив до університету і одразу влаштувався на роботу у гарну компанію. Я пишалася своїм сином. Усі навколо ставили його, як приклад. Але все змінилося, коли він одружився. Дівчина, яка стала його дружиною, працювала з ним – і заваrітніла. Потім після одруження вона народила і другу дитину. Але син із роками дуже змінився. Став невпізнанним. Звільнився з роботи, постійно пив, не звертав уваги на сім’ю. Дружина не скаржилася, все терпіла мовчки, але я думаю, що у всьому винна вона.
Не треба було мовчати і робити з чоловіка ледаря. Він її особливо й не любив, а вона могла б постаратися якось привернути його увагу до сім’ї, а не давати йому волю – робити будь-що. Як мій син зміг перетворитися на таку безвідповідальну людину – не знаю. І як тепер це виправити? Може, роз лучення доnоможе, чи я помиляюся? Адже його не насильно одружили. Він сам вибрав собі дружину. Тоді чому після весілля перетворився на ледаря і безвідповідального алкоrоліка ? Я не впізнаю свого сина – відмінника.