У мене склалася така цікава історія… я збентежена. Думаю, це поодинокий виnадок такого роду. У мене в голові не складається, як може людина любити іншу людину, але бути nроти співжиття з ним. Історія така. Я завжди мріяла про велику і міцну сім’ю, де всі один одного зрозуміють і підтримають будь-якої миті. Я єдина дитина в сім’ї, тому велика сім’я – моя велика мрія. З особистим життям у мене все не клеїлося. Мені було 28, а про хлопця у моєму житті не було жодного натяку. І ось у 28 я й зустріла Кирила. Ми познайомились у метро.
Він доnоміг мені з валізкою, коли я поверталася з дачі подруги. Там ми й розговорилися, а потім почали зустрічатися. Якось я прийшла на побачення у літній білій сукні в підлогу. Кирило глянув на мене і з м’якою усмішкою сказав: – Яка ти в мене гарна… хоч під вінець веди! – І довго мені чекати? – Сміючись, запитала я … а що? У 28 треба взяти бика за роги. – Якщо ти цього хочеш, – відповів Кирило, прийнявши мене, – то скоро все буде. На цьому ґрунті я пожвавішала і почала ділитися зі своїм нареченим своїми видіннями на наше спільне життя. На цьому моменті щось пішло не так.
Кирило сказав, що він не хотів би втратити свій особистий простір, адже він намучився з його нестачею в дитинстві. Річ у тім, що Кирило жив із батьками та зі старшою сестрою у тісній двійці. Коли йому виповнилося 15, у нього народилися ще 2 сестри-близнята, а через рік сестра повернулася додому з немовлям на руках. Так хлопець і жив на пташиних правах у власному будинку, де треба було буквально виборювати місце на кухні або у ванній. Кирило зміг з’їхати від батьків лише на другому курсі університету, коли він зміг підзаробити грошей на гуртожитку, а потім і на орендовану квартиру. Саме тому і не хоче жити зі мною. Але мені мало зустрічей та походів з ним. Я хочу щодня спати і прокидатися поряд із ним. Він, до речі, дітей не хоче. З ними він теж награвся.