Так вийшло, що у доньки не склався перший шлюб. Чоловік покинув її із двома дітьми. Старшому синові 3 роки всього, а молодшій доньці рік. Аліментів він ніяких nлатити не збирався, квартири нема. Я вийшла на пенсію та розуміла, що ніяк фінансово доnомогти не можу. Але доньку в такому положенні кидати не можна було, тому я запропонувала їй, щоб вона дітей у мене в селі поки що залишила, а сама їхала до міста, rроші заробляти. У нас на селі немає роботи для молодих. Так і вчинили. Донька на вихідні до нас приїжджала, вся худенька та втомлена. Вона працювала на швейній фабриці. Якісь rроші приносила додому, але більша частина зарnлати йшла на орендовану квартиру. А мені з онуками було добре, я навіть відчула, що помолоділа.
Звичайно, бувають часи, коли важко з ними справлятися. Молодша може поплакати, вона по мамі сумує. А старший онук дуже активний, за ним око та око потрібне. А потім сталося щастя, через рік. Донька зустріла в місті гарну людину, вони стали зустрічатися. Він влаштував доньку до себе у фірму працювати, вона стала більше отримувати, і у нас фінансове становище покращало. Потім донька і зовсім до нього на квартиру переїхала, так не доводилося більше винаймати собі житло, а це додаткові грошики.
Минуло півроку і вони розписалися. Весілля грати не стали, вже дорослі люди, просто посиділи собі тихо в ресторані без зайвої пишноти. Так вони й зажили разом. Стали дітей забирати на вихідні, а у понеділок із початком робочого тижня знову до мене дітей привозять. Я думала, що вони вже заберуть дітей до себе. Все ж таки роки йдуть, я не молодію, мені вже важко з ними двома справлятися, та й у дочки справи добре йдуть. Але вона не поспішає забирати дітей. Я вже стала їй натякати, але вона вдає, що зовсім не розуміє моїх натяків.