У випадку з моїм сином знайомство з невісткою, весілля і народження онука – все найважливіше пройшло однією низкою. Не встигли ми в себе прийти після знайомства, як молоді зіграли весілля, а там скоро і наш онук наро дився-Юрик. Невістка, Надя, мені відразу сподобалася. Вона скромненька, але товариська, мила дівчина. Нічого nоганого про неї не скажеш. Коли Юра наро дився, Надю я полюбила сильніше. Вона проявила себе як люблячу матір. Вела себе з дитиною так, ніби це не перша її дитина. Все робила дбайливо і обережно. Я не вірила своєму щастю. “За що ж мені так з невісткою пощастило?”- думала я. Я допомагала Надьці по дому і з дитиною, але в основному вона все робила сама.
Словом, не невістка, а диво якесь. Так і жили ми дружно. Я живу досі по сусідству з чсином. Ми живемо в різних під’їздах одного будинку. Через 3 роки невістка порадувала нас знову – у нас наро дилася внучка – Милочка. Тут-то і почалося щось недобре. Неозброєним оком було видно, що невістка до Мили ставиться не так, як до Юрчика. Ні, вона любила дочку, але явно не так, як сина. Надя лаяла дочку за найнезначніші провини.
Те, що у випадку сина не грало ніякої ролі, ставало причиною криків на дочку. Спочатку я думала, що невістка просто втомилася. Двоє дітей, домашні справи, голодний чоловік, нуль часу на себе і збитий режим сну – все могло б привести до апатії або аrресії до домашніх, але ж до сина Надя ставилася так, як і раніше. Вона в ньому душі не чаяла, а ось маленька Милочка була сильно обділена цього щастя. Тепер діти вже дорослі, все стало виразніше. Сильно виражена нелюбов невістки до доньки не дає мені спокою. Ну як може мати ставити різницю між дітьми?